А на серці – зимно-зимно!
Біль розтерзує всю зримо.
І гірчить краплина терну –
Зашпори ще не відтерпли.
Плаче намистина глоду,
Як твоя минула врода.
І глузує ніч осіння:
Де ж це твої ранки сині?
Де ті спалахи любові,
Що здіймали бурю в крові?
Розгубилися всі чисто,
Як розірване намисто.
Хтось зібрав оті жарини,
Ледь зігрівся – та й покинув.
Хтось шукав «крутіш» удачу –
Чоботом їх розтокмачив.
А було ж їх так багато,
Що й не вірилось в розплату.
А тепер пече розпука,
Бо чужі торкались руки.