Вже осінь листя замела
І світ став трішечки пустий.
Я посміхнутись не змогла
(це сталось наче не з проста) –
Ти став для мене як чужий.
І поруч лежачи без сну,
Знов не торкалася тебе.
Ти ще не знав свою вину,
Та я вже ки’дала тебе.
Прощалась серцем знов і знов,
Вбираючи у пам'ять все:
Колишню ніжність та любов,
Твої уста, твоє плече…
Ніч розпочалась та пройшла,
Я вкотре спати не змогла.
Останній шанс шукала я,
Але надія все ж не йшла.
Ти так понівечив мене
І змушував поганих слів,
Собою бути не могла,
А ти по-іншому не вмів.
Тому я знаю – я піду,
Щоб не сказав ти й не зробив,
Я більше так не проживу,
Бо все прекрасне ти вже вбив.
(13.11.2017)