ні дня
ні каїну
ні юді
не рідня
...
Нагадай, – та на добро би най??
ось, Мово рідна,
моя Тобі посвята
й застава гідна!
з небесного літа,
волошково-квіта,
Ти, Вродо, – намита!!
колись й розповита,
не зжита, не вбита, –
хліб-сіль з життя й жита!!!
на бЕрезі неба,
при самій землі, –
не чув я, сам знаю...
на березі неба,
з життя ув імлі, –
на промінь стікаю...
для всенького роду
тут знАйдете згоду, –
з найвищого мита...
волошковоквіту,
небесновідмиту, –
чи й мову, – спів жита...
поміж землі й небес,
наскрізь лайна, чудес, –
б’є Світла прибій...
своє домиває,
собі добирає, –
то хто ж йому свій...