У снах, через ритвини часу
Лечу до забутих криниць.
Знов корчить прожите гримасу,
Жбурляючи жмені зірниць.
Ні зблиску на чорному днищі,
Замулене вщент джерело.
І тиша, мов на кладовищі,
Куди перебралось село.
І ніби лелек дивний клекіт,
Ловлю, як чуже каяття.
Лиш мить, а дороги далекі
У снах в пережите життя.
Спішу навмання споришами
До мальв, де хатинка в їх зріст.
Лечу крізь безсмертя до мами,
Несу у душі благу вість.
Тривожу дитинство заснуле,
В колисках принадних світів…
І шлю телеграми в минуле
Без коми, без крапки, без… слів.