Заходь, скажи мені, хто ти?
Я простелю залізо.
Я млинами розмелю вітер.
Він не буває проти
бути порізаним.
Ти не знаєш тих чорних літер,
які мене люблять,
Які мене ваблять та гублять.
Я не та, кого ти кохав
і кохатимеш у майбутньому.
Я заплутую тобі звивини:
вулиця, спиця й пориста стежка.
Я тебе простромила рапірами.
Перед вами - криваве мереживо.
Лягає у розум незагнана голка
та все життя вона прагне вколотись,
обшарпаний вовк -
вкусити.
Я більше не йду на голос,
Хоч він і золотом буде литий.