Все тлінне... Так давно заведено у світі.
І сонце в пустоті окреслює овал.
Жагунки всі мої ,твоїм теплом зігріті,
Запросять листопад на наш останній бал.
І райдуга злиня, стече в пісок надія.
І зрадить, як завжди, зухвалий гамаюн.
Та час, хитрун-шахрай, полову всю відсіє
І зерна відбере у долі на краю.
Ми мріяли колись засіять спільне поле.
І виплекать на нім шовкові світлі дні.
Та не маїв, снігів, діждала нива гола,
Бо за твоїм теплом мій смуток зголоднів.
Закригла та роса , що нам стежки росила,
І тріснуло горня, де жаром жив огонь.
Зачахла нанівець палка скажена сила,
І де знайти тепла , щоб оживить його.
Все тлінне… Тільки все минає недаремно:
Це вічність цебенить, як віхола між віт..
І журиться за нас у небі Бог недремний –
Та білим по ріллі малює білий світ.