Я над прірвою стояв,
Не подивився під ноги і упав.
Біль відчув, в очах потемніло,
Вниз на дно летів, летіло моє тіло.
В серці біль відчув,
Але я поки що не вибув.
Зацепивсь за камені руками,
Й голова наповнилася старими снами.
Доля - ох і сука вона :
Чому лише з другого разу я побачив сутність цього сна.
Хоч воронів осилив побачити,
Але метафору цю не зміг збагнути,
Зате тепер я удостоївся її відчути,
І як капала кров на мокрі камні я зміг почути.
В лапах ворона був мій оберіг,
Не відомо точно, чого він хотів.
Чи подати його він мені бажав,
Чи злісно він з мене ржав.
Я лежав посеред шляху на гору
Й ридав чи від душевного чи від фізичного болю.
Я дивився вверх й бачив кінець шляху,
Глянув вниз ще стільки ж позаду.
Подивився на рани на руках,
Повів очима на червоний бруд на скелях.
Відчув наскільки менше крові стало в моїх венах.
В очах все потемніло,
Як же болить моє тіло.
В душі моїй щось заревіло,
Все моє мислення позитивне оніміло.
Я ліз вверх тільки щоб йти,
Адже нічого було робити.
Так як мені завжди хотілось належати чомусь більшому чим ямі,
Й не хотілось лежати безкорисно у пітьмі.
Але я відчував, що щось говорило у мені,
Хоч доброта в мене уже затихла уві сні.
За останній камінь я зацепився,
Ось і термін друзі мені пригодився.
Товариші мої затягнули мене на прискалок,
Й помітили на мені декілька темних плямок.