Виступ, складена на купу зброя.
Життя тепла бажає і кохання.
А промені сонця гріють душу і моє сердце.
Відчутно те непокірливе вагання.
Віддати все, забути. Дихати життям.
Знати, що це не марнотратно.
І віддаватись почуттю.
Та зруйнувати ті великі сині мури.
А також заволодіти тихим, мирним словом.
Невже зігрівся, знов.
І зрозуміти непокірливе сумління волі.
Що я закоханий, не мимоволі.
А проти суму і не покірливих думок.
Я говорю собі, ось знову.
Невже кохання зігріє, душу хвору.
Ту що від криги ледве я не занедбав.
А ту, що від тепла готова підлетіти вгору.
Я вдячний, що кохаю знов.