Ранок сходить холодний і млистий,
Голе віття здіймають тополі,
Лиш калини червоне намисто,
Наче краплі загуслої крові.
Гонять у небі грізнії хвилі,
Ходить ходором в танці вітрисько,
Але ми, таки, й досі щасливі,
Хоч тривоги життєві близько…
Так, осіння пора невесела,
Зореокий, козаче мій любий!
Та не висохли серця джерела,
Адже знаю , що ти мене любиш!
Утро всходит холодное, мглистое,
Ветви голые тополя воздели,
Лишь калины красные мониста
На кустах, словно кровь,заалели.
В небе грязных волн гуляют переливы,
Ходит ходуном ветрило в танце,
Но мы всё же до сих пор счастлИвы,
Хоть житейские тревоги злятся...
Осени пора - куда нам деться,
Ясноокий сокол мой любимый!
Но не высох мой источник сердца,
Я ведь знаю, что тобой любима!