Прихована радість рятує і звичку,
і темні бажання, і першу любов...
Для чого?..
Кому ці стрибки по незнаному світу?!..
Життя - це лише пустота невеличка,
що лине відлунням з люстерка:
- Агов!..
Не бійся, щасливий, у дзеркалі долю зустріти!..
Не думай, що перших залишать на площі,
де кат посміхається в прірві очей
давно відлетілих у вирій птахів піднебесних...
Я душу спалив віртуальністю прощі,
яка привела до звичайних речей,
щоб згодом сичати у мозоку:
- Він не воскресне!..
Пробігтися зранку гарячим камінням,
і втомою серця прикрасити світ...
Яка незвичайна година для миті поета!
Скажи мені, Отче, блакитний - то синій?..
Надія - хвороба?..
Кохання - політ?..
А збоку:
- Залиш мі...
Не треба ліпити естета...
І серце безглузде заб’ється примхливо
в чеканні німому долонь і тепла
безкрайнього січня, що сонцем лікує за рогом...
Ти граєш?
То грай.
Але тільки наживо...
Щоб згодом почути:
- Нагода була!..
Та ти випадково торкнувся реального Бога,
і світ врятував...