Світлана Чоколаєва «Час прийде, і за мною скучиш ти»
(переклад Володимира Туленка)
Час прийде, і за мною скучиш ти,
Дійдеш - час вчить, та не лікує рани…
А щастя – бути вдвох на самоті,
Після розлуки зустріч більш жадана.
Час прийде, і зі мною схочеш буть,
До дрижаків, до болю, до нестями…
Щоб голос мій лиш тільки поруч чуть,
Та відчувать, що в мене це так само…
Час прийде, й не захочеш зачекать,
Мене ділити з іншим сил не стане,
Мені подзвониш, щоб лише сказать,
Що щаленієш бачити жадану.
Все вибачити можу й зрозуміть,
Бо ти для мене всіх дорожче, милий.
Лише зумій мене не загубить,
Бо втративши, вже повернуть несила!
*****
Светлана Чеколаева «Однажды ты соскучишься по мне…»
Однажды ты соскучишься по мне.
Поймешь, что время учит, а не лечит…
Что счастье — просто миг наедине.
И что в разлуке лишь желанней встреча.
Однажды ты захочешь быть со мной
До дрожи в теле, до душевной боли…
Чтоб слышать рядом только голос мой,
И ощущать, как я дышу тобою…
Однажды не захочешь больше ждать,
Делить меня с другим не будет мочи.
И ты мне позвонишь, чтобы сказать,
Что до безумия меня ты видеть хочешь…
Я все простить смогу и все понять,
Ты для меня на свете всех дороже!
Ты лишь сумей меня не потерять,
Ведь, потеряв, вернуть уже не сможешь!!!