Ходить смуток коло хати,
хоче в ній там проживати-
радість двері зачинила,
гостя того не впустила.
Смуток же знайшов шпаринку
і протиснувся в хатинку,
і навів свій лад в господі-
по своїй лиш тільки моді.
Стало все сумне і сіре,
білий світ зовсім не милий.
Тільки смуток тішив душу,
що усе навколо тужить.
Та прогнала радість з хати-
сміхом,-годі сумувати!!!!
Смуток довго упирався,
та нарешті таки здався.
Радість всі шпарки закрила,
смуток добре насварила .
Там любов живе в родині,
не панує смуток нині.
Щоби радість в душах мати,
треба Бога шанувати!