Втома

Час відпочити. На мої плечі, майже як на Атлантові, лягла втома, а я у декілька сотень менша від нього, як це втримати? Втома не через навчання (подивимось правді у вічі, я на нього забила), а через себе. Жити з людиною, яку ти ненавидиш, хоч постійно бачиш у вітринах магазинів, поглядах знайомих і дзеркалі, в очах мами, котра хоче побачити ту доньку, а ця, як торба з соломою просто плететься по вітру. Ненависть як, до речі, дуже непогана мати виховує прекрасну дитину - заздрість. Знаете, така буро-коричнева заздрість спускається все нижче, я відчуваю її присмак із соллю і содою. Вона повзе нижче, а потім повертається із блювотою, доходить до горла, де я чітко відчуваю присмак крові і металу.  Заздрість до себе самої, як не дивно. Що правда, в минулому. Кожного року розумію, що я гірша, ніж в попередньому. І знову. І знову. Дивлюсь на ту дівчину, немов не на себе, а на ворога, який завжди був попереду і більш не повернеться. Її досягнення не мої, а її навички мені вдалось тільки погіршити. Якщо я перейму її звички, можливо хоч краплю стану на неї схожа? Жалюгідно. Змагатися з самою собою і по краплі видавлювати заздрість в ємність, а потім пити, бо це єдине що змушує рухатись далі. Як енергетик, за допомогою якого ти можеш мати хоч якусь надію, що ти зможеш колись перевершити чи хоч дострибнути до тебе колишньої. Проте не допомагає, нічого не допомагає і ти ковтаєш цю заздрість, давишься нею, але розумієш, що нічого більше не повернути. "Не треба мені допомагати", а ви й раді старатися. Треба було сходити до лікаря, поки кашель не пройшов і головний біль, а нудота переходила у блювоту, бо ж симптоми скінчились, а хвороба прогресує. Я просто стомилась. Скоро буду пити втому, яка витікає разом з кров'ю, сльозами і потом. Треба щоб закінчився рік, вік, життя. Стомленість як невиліковний діагноз, який народжує майже всі відомі світові хвороби. Вони не можуть вилікувати від втомленості, тому лікують від артрозу, депресії, інсульту, заздрості. Спи, не спи, да хоч по колу бігай, власне це ти і робиш. Спиш, не спиш, бішаєш по колу. Знаєте, немовби за тобою женуться, але це ти, як скажений собака когось переслідуєш. По колу. Де його довжина це твоє життя, радіус - перепони на шляху, а центром кола є вхід, вхід у коло, проте ніколи не вихід. Бо ж хвороба невиліковна.