Як низько небо нависа у грудні,
На плечі тисне сірістю дощу.
А я минаю невеселі будні –
За мить любові грудню все прощу.
Новим рядком в твою вплітаюсь душу,
Хоча й до мене був там не один.
Та рівноваги зовсім не порушу –
Додам тепла у твій життєвий плин.
Новий рядок в твої постука вікна
І забринить сльозинкою роси.
Як не почуєш – він безслідно зникне
Й не вернеться, хоч як ти ни проси.
Він ледь сумний, як паморозь на скроні,
Бо є печаль й в пасажах солов’я.
Новий рядок – як сонце на долоні…
Його тобі дарую в грудні я.