І нічого не зміниться, хоч ти кричи, хоч вий.
В тебе замість колискових мої слова, мов мантра.
І та ж сама казка: відчути морський прибій,
А засинаючи, бачити наше завтра.
І нічого не треба та знаю, сама не впораюсь.
Тепер, щоб знищити сподівання не вистачить і тисячі Хиросим.
Та я вже не така і такою собі подобаюсь.
Відчувай свою зиму серед інших ворожих зим.
Я боюся себе не впізнати у віддзеркаллі. Щоранку битва.
Ти приходь удень, я порожня у темноті.
Розповім тоді, що твій погляд - моя молитва.
І що кожне торкання твоє - то є сенс життя на пустій землі.
І я знов і знов починаю тебе шукати.
В мене ніж в кишені і в мушлях море,
Три вірші про тебе й один про мати
Й чисте серце любляче, але хворе.
Ти чудовий, ворожий, дикий, немов із книг,
Що читала в дитинстві. Ти ніби зійшов з небес.
Я віддам тобі землю всю, яку укриває сніг,
І зап'ястки безсилих рук, що забиті цвяхами в хрест.
Це не подорож, ні, я сама цю знайшла дорогу.
Моє темне минуле тане в твоїх руках.
Я за тебе просити ніколи не втомлюсь Богу.
А ти кажеш: я є Бог.
І останній вбиваєш цвях.
І у темряві рідний шепіт: я поруч, тихіш, мала.
Я тебе врятую, чуєш, від бід і зла.
Я знайду тої сили, що треба для нас обох.
Обіймай... Обіймай мене, мій безмежний Бог.