Кохай мене, кохай мене,
але не закохуй, але не закохуйся,
бо я не зумію із цим в собі впоратись.
Кохай мене,
бо це не мине;
торкайся до серця мого своїм голосом.
Мої ночі повільно розтануть в світанках,
мої руки нечувано зійдуться в танці
попід хмарами першого ніжного снігу -
Та у серці моєму щоночі відлига.
Кохай мене, кохай мене,
але не закохуй, але не закохуйся.
Навіть мертве каміння вкривається мохом,
навіть серед пустелі з'являються квіти -
тож і я із тобою зумію ожити.
Але маю питання - як зможу спинитися,
коли паростки квітів пробили цю душу?
Але маю питання - як вижити мушу,
коли ранена тим, що розквітла під снігом?
Кохай мене, сонце, топи мою кригу!
Кохай мене дощику, але не закохуйся.
Буди мене вітром та грайся волоссям.
Кохай мене, кохай мене,
але не закохуй, але не закохуйся.