Перевод стихотворения В. Стуса
***
На Лысой горе только отсвет ночного костра
и осени листья на Лысой горе догорают.
А я уж забыл, где же эта гора и не знаю,
узнали б меня лысогорского края ветра.
Вечернее время, пора тонкогорлых разлук!
И я уж не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
иль жив я ещё или нет, иль живьём умираю,
ведь всё отгорело, угасло и отыграло вокруг.
И ты – словно птица – над всем безголовьем летишь,
над нашим, над общим, над всем мировым безголовьем.
Прости. Я не буду. То вырвалось просто невольно…
Ах, если б ты знала, как ты всё ещё мне болишь…
И всё ещё пахнут тоскливо ладони твои,
и горькие губы – солёные – всё ещё пахнут.
И тень твоя, тень пролетает – всполохнутой птахой,
и глухо, как кровь по аортам, солёно гремят соловьи.
Оригинал
***
На Лисій горі догоряє багаття нічне
і листя осіннє на Лисій горі догоряє.
А я вже забув, де та Лиса гора і не знаю,
чи Лиса гора впізнала б мене.
Поро вечорова, поро тонкогорлих розлук!
І я вже не знаю, не знаю, не знаю, на знаю,
чи я ще живий чи помер чи живцем помираю,
бо все відгоріло, відгасло, відграло довкруг.
І ти – наче птаха – понад безголів’ям летиш,
над нашим, над спільним, понад світовим безголів’ям.
Пробач. Я не буду. Це просто прорвалось знечів’я…
Коли б ти лиш знала, о як ти ще й досі болиш…
І досі ще пахнуть журливі долоні твої,
і губи – гіркі – аж солоні – подосі ще пахнуть.
І тінь твоя, тінь проліта – схарапудженим птахом,
і глухо, як кров ув аортах, солоні гримлять солов’ї.