Вірш: Le Soleil - Сонце
Le long du vieux faubourg, o; pendent aux masures
Les persiennes, abri des secr;tes luxures,
Quand le soleil cruel frappe ; traits redoubl;s
Sur la ville et les champs, sur les toits et les bl;s,
Je vais m'exercer seul ; ma fantasque escrime,
Flairant dans tous les coins les hasards de la rime,
Tr;buchant sur les mots comme sur les pav;s,
Heurtant parfois des vers depuis longtemps r;v;s.
Ce p;re nourricier, ennemi des chloroses,
;veille dans les champs les vers comme les roses;
Il fait s';vaporer les soucis vers le ciel,
Et remplit les cerveaux et les ruches de miel.
C'est lui qui rajeunit les porteurs de b;quilles
Et les rend gais et doux comme des jeunes filles,
Et commande aux moissons de cro;tre et de m;rir
Dans le c;ur immortel qui toujours veut fleurir!
Quand, ainsi qu'un po;te, il descend dans les villes,
Il ennoblit le sort des choses les plus viles,
Et s'introduit en roi, sans bruit et sans valets,
Dans tous les h;pitaux et dans tous les palais.
Сонце
На околиці міста, на вікнах дверцята
Свою хтивість сховали, немов як дівчата,
З неба сонце палюче і зле, як вовчиці,
Нагріває дахи та колосся пшениці.
А мені так самотньо, знайти би причину,
Все бажаю в ту мить знайти влучну я риму.
На слова натикаюсь, немов на каміння,
А думки десь блукають, невдале хотіння...
Але світло цілюще спасе від хлорозу,
Підбирає знов рими - "троянди" мій розум,
Розчиняє турботи проміням живлющим
І наповнює мозок, як медом цілющим,
Допоможе піднятись з носилок калікам,
Молодить їх серця і чаклує, мов лікар.
Урожай дозріває під сонечком краще,
Моє серце ласкає промінчик гулящий.
Знов чарують слова, в них нема холоднечі,
Очищають і долі від мерзенності речі,
Пробиваючись тихо, знаходять дорогу,
Як в лікарню чи даже хоромів чертогу.
Владимир Ольховой. 16 Декабря 2017.