Глянув у натовп ,хрест там стоїть,
Совівсть весить, розіп’яли.
Сльозно вона від болю кричить,
Обок ригочуть вандали.
Соромно,гола,одежу забрали,
В очі зухвало сміються.
Геть на шматки її розірвали,
Ще й за ганчир’я те б’ються.
Бо те ганчір’я любов ,милосердя,
Правда ,людяність, чемність,
Ще й доброта ,щирість ,відвертість,
Жага до волі, незламність.
Кожен приміряти мусить на себе
Хоч би маненькикий шматочок,
Але зусиль до цієї потреби ,
Жоден додати не хоче.
Так і висить у натовпі совість,
Люди глузують та бавляться.
То, я упевнений ,не випадковісь,
Бо пожаліти не квапляться.
Де кому хочеться заволодіти,
Хоч би маненьким шматочком,
Але зухвалість нема де подіти,
Ще й із лавровим віночком.
Натовп людський за совістю плаче,
Бо відвернувся від неї.
Але вже жити не може інакше
Міцно спокутий брихнею.