Щиро дякую за честь
Спілкуватись при нагоді,
Хай літа не в перешкоді,
Заплутають може десь...
Хоч не дуже їх багато,
Та вони, як мама й тато,
Виглядають сумовито,
Як у полі пізнім жито...
Що поробиш, це життя,
Де немає вороття
І запізне каяття
Вже не гірке відчуття...
Ця потреба для душі,
Як усі мої вірші,
Гідний висновок думок,
Розуміння помилок...
П.В.М. 17.12.2017г.