Тонкі, як лезо бритви, почуття,
І гостра пам'ять вістрям дошкуляє.
Із всесвітом очікує злиття
Моя душа. Коли, про те не знає.
Покриті пилом місячним сади,
Прозорий вітер тулиться до скроні –
Не зміщуючи барви на осонні,
Бо сходить вже принадний молодик.
Чекає ніч на магію вогнів
З глибин далекосяжної світлиці.
А поночі здавалося мені –
То янголи зоріють яснолиці.
І почуття ще тонше лез тонких,
Бо відчуваєш болісну мізерність…
Нових зірок розсіюючи зерна,
Чекає всесвіт паростків тривких.
20.12.17