Червона калина
Ми посадим калину у себе в городі,
Ту калину, що люблять і славлять в народі,
Нашу радість сумну, нашу втіху єдину,
Ми посадим у себе червону калину.
Є на світі плоди і дерева незнані:
Помаранчі, цитрини, кокоси, банани,
Виногради солодкі, інжир і маслини,
А для нас наймиліша – червона калина.
І наїдку мало, й краса небагата,
Не вистигне влітку, терпка й гіркувата.
Восени червоніє, а спіє – в морози.
І не ягоди в неї – кривавії сльози.
Чумаки від’їжджали в далеку дорогу
І калину везли, проти лиха підмогу.
Запорожці пили із калини напій,
Як за правду і волю виходили в бій.
Ми в калині родились, в калині зростали,
В калинові сопілки журбу виливали,
І калину на серці несли в домовини,
На могилах у нас виростали калини.
І цвіла наша доля калиною в лузі,
Розливалась піснями в скорботі і тузі.
Стали душі у нас і терпкі, й гіркуваті,
Бо калинове горе живе в нашій хаті.
Нас давно, як калину, отак поламали,
Як калину червону, в пучки пов’язали,
А ми пута розірвем і будемо жити,
І калину червону ми будем садити.
І садити, й любити, і ніжно плекати,
Їсти ягоди з неї, терпкі й гіркуваті.
Хай нам стукають в серце калинові сльози,
Щоб ми більше не гнулись в негоди і грози.
Розростуться, розквітнуть гаї калинові,
І сопілки заграють мелодії нові,
Кожну душу зігріють, застиглу й холодну,
І розбудять і славу, і силу народну.
То ж давай-но посадим калину червону,
Нашу радість гірку і від зла охорону,
Ми у неї здобудемо мужності й сили,
Щоб калиновий край врятувать від могили.
------------------------------
«Калина красная» Иван Коваленко
Мы посадим калину в своём огороде,
Ту калину, что любят и славят в народе,
Нашу грустную радость, утеху едину:
Мы посадим себе куст багряной калины.
Есть на свете плоды, мы их даже не знаем:
Апельсины, лимоны, кокосы, бананы,
Сладкий есть виноград, и инжир, и маслины,
А для нас нет милее той красной калины.
И питанья в ней мало, краса – небогата,
Она лето не встретит, терпка, горьковата.
Она осенью – ала, а спеет – в морозы,
И не ягоды в ней, а кровавые слёзы.
Чумаки выезжали – вдаль звала их дорога,
И калину везли – против лиха подмогу.
Запорожцы для чая её брали с собою,
И за правду и волю не бежали от бою.
Мы в калине родились и в ней вырастали,
И в свирель из калины свою грусть выливали,
И калину в сердцах мы домой доставляли,
На могилах калины у нас созревали.
И цвела наша доля калиною в луже,
Разливалась и песней над тем, кто недужен,
Стали души у нас так терпки, горьковаты -
Это горькое горе пришло в наши хаты.
Нас давно, как калину, вот так поломали,
Как калину, в пучки нас нещадно связали,
А мы путы порвём, будем дальше мы жить,
Чтоб калину багряную вновь посадить.
Разрастутся сады из калины по новой,
И свирели сыграют мелодии снова,
И согреют всем души, как Солнце - природу,
И разбудят и славу, и силу народа.
И сажать, и любить, и её опекать,
Её ягоды есть, терпкий вкус разгрызать,
Пусть стучатся нам в сердце багряные слёзы,
Чтобы мы не согнулись в невзгоды и грозы.
Так давай же посадим калину – не рано,-
Нашу горькую радость, от злобы охрану,
Она даст нам отвагу и новые силы,
Чтоб калиновый край избавлять от могилы.
(21.12.2017)