Ти ж бо, дівчино, зоре вечірня,
Високо в небі, хіба ж тобі рівня,
Той козаченько, життя що марнує,
Хіба ж тебе, зоре, за те він цінує?
Глянь но на себе. Ти в небі зоря!
Нехай собі їде в далекі края.
Не буде про тебе він там пам'ятати.
Поїде він, зоре, там іншу шукати.
На місці сидіти, та й з неба глядіти,
Як в нього і в неї з'являються діти.
Час сплине так швидко, змарнуєш життя.
Погаснеш на небі, підеш в небуття.
Що ти, дівчино, зоре вечірня,
Той козаченько хіба тобі рівня?
В серця спитайся, чи то справді так,
Бо коня сідлає в дорогу козак.