http://www.stihi.ru/2017/12/01/11788
Оригінал:
Зима у грудні так зайшлась плачем,
що крила вітру змокли і отерпли.
Вона мовчить. Мовчанкою пече
прихід морозно-білого вертепу.
Душа її тендітна, як роса,
усе бентежить, як вода весняна,
бо музикою снігу колиса
туману пісню сіро-полотняну.
Сьогодні вечір з м’яти й чебрецю,
ще й ранок буде з житньої соломи,
та вже іде зима по путівцю,
вітрам сміється в щирих перемовах.
Чекаємо… Чекаємо, коли
земля засяє в срібних переливах,
прийде мороз і полетять сніги…
А в тім… Погодо! Ти ж така мінлива!
01.12.2017 р.
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Декабрь… Зима зашлась в последнем плаче,
и крылья ветра взмокли и отерпли.
Она молчит. Молчанкой обозначен
Приход морозно-белого вертепа.
Хрупка душа её…ну, как роса,
как трепетный ручей весенний с юга.
и музыкою снега телеса
бесцветного тумана – ей баюкать…
Сегодня вечер с мятой, чебрецом,
и утро будет из ржаной соломки…
да пробирается зима в просёлки,
с открытым и обветренным лицом.
Мечтаем: побелеют берега,
земля очнётся: плен же не на годы...
придёт мороз и полетят снега…
а впрочем...переменчивость погоды...