За пісню осені я вдячна, друже,
За дивну безперервну водоверть.
Пробач, мені кохання небайдуже,
Гадала дім наповню щастям вщерть.
Рядки чужі – мораль усім відома,
Навіщо брати чийсь пекельний гріх.
І замість крапки – безумовно, кома
До ніг лягала на очах у всіх.
Втім, їй було не місце під ногами,
На хвіст наступлять – трапиться біда.
Віднині ми не станем ворогами,
Однак, листом вже не відповідай.
Без міри втрати, промахи шалені,
Живу в цім світі, наче на війні.
Сьогодні в ніч привидівся Єсенін,
Жаль, виявив турботу не мені.
http://www.stihi.ru/2017/12/25/5057 оригінал тут Оля Заря