Стоїть в степу могила,
З вітром розмовляє,
А вітер над нею
Летить, ніби грає.
“Ой хто ти, могиле!
Чия ти, орлице?
Хто тебе насипав,
Голубко-вдовице?”
“Насипали половчани,
Лебіді степовії.
Досипали гурагани,
Вітри суховії.
Поховала я князя,
Воїна степового,
Що вертався з походу
Славного, бойового.
Обминали його в січах
Всі стріли ворожі.
А тут, брати-руси
Стали на сторожі,
Та й в спину убили...
Всі полягли в степу.
Тепер тут вітер плаче
Та хутори далекі
Розкидані, козачі.
Відплакали в оселях
За ціми вояками.
Їх імена забуті,
Поховані віками.
Роди зникли в століттях,
А я стою отута
На спомин тим звитягам,
Як одинака рута.”
Стоїть в степу могила,
На ній гамалія...
Пита її вітер
Та й у безодню віє.