Боже Праведний, я вже давно не та,-
вгрузла в гріх і по шию сижу у нім,
а по небі вечірнім летять літа,-
аби зникнуть у мареві золотім.
Забереш десятину - лишусь ні з чим,
в передзим'ї такою бува земля...
тільки зорі яскраві все блим та блим,
попередити хочуть про щось здаля.
Не молитись не вмію, ані просить,
до печінки несеться спокути крук...
Боже Правий, чи Длані не подаси?
Не сховаєш в обІймах батькІвських рук?
Я б змінилась... правда!.. ще час не сплив.
Розцвіла б як вишня в Твоїм Саду!..
Що, невже Ти справді мене простив?..
Милосердний Батьку, чекай, приду...