Так холодно без тебе і незатишно,
Хурделиця проблем вирує й злить.
«Відважним будь!», – кричать видіння
райдужно,
Та як тут будеш, щось бракує сил…
Немов плита стотонна ковдра здавлює,
Хоронить десь у снах мене живцем.
Самотність – хижа сутність, не обманює,
Упорскує у серце ртутний щем.
Пекучий щем розгонить капілярами,
Знеструмить і в прострацію упре.
Клонує біль сумними екземплярами,
Створіння з криги, до жалю скупе.
Так холодно без тебе і безрадісно,
Чимдуж сніги ховаються в душі…
Та я чекаю світ барвистий заздрісно,
Тепла живого втрачений рушій…
15:04, 28.12.2017 рік.
Зображення:http://www.psychologies.ru