Як буває дуже хочу
Відірватись від землі
І поринути до неба
Не торкаючись її,
І зависнути навіки
Там між небом і землею,
Щоб дивитися схилившись
Здалека лишень на неї.
Я б пливла отак безшумно
Тихо-тихо небесами.
Думала би я про радість,
Що живе з всіма казками.
І у мене була б казка
Не чиясь, а вже моя.
Я би дихала лиш нею.
Нею я б лишень жила.
Десь далеко, скраю неба
Сонце ліжко розстилає.
Я би сіла там на ковдру,
В свою думку пориная.
Й краєм ока хоч хотіла б
Ще побачити тебе.
Й може я таки узріла
На землі лице твоє.