Не можна привчати себе до безсоння.
То звичка – із зайвих, то звичка – не з кращих.
А саме вони і насивіли скроні –
ці ночі холодні невиспані наші.
А треба привчитись, що сон – то спасіння
від болю, тривоги, від денної втоми.
І сон – то дарунок, і сон – то знесіння,
і часом забутися хочеться в ньому.
І треба заснути, ми добре це знаєм,
та в сни від безсоння втекти неможливо...
Між сном і безсонням – живемо, страждаєм,
хоч творче безсоння буває щасливим...