Я довго лаштувався
На цей рішучий крок:
Наважившись, подався
Відвідати каток...
А там ще й стільки люду,
Аж нападає страх,
Що всі сміятись будуть
з ведмедя в ковзанах...
Гладенький, наче скельце,
після поливу лід.
Забилось жваво серце -
підвівся мій сусід.
Під гнітом нещасливих
десятків пар очей
Я вийшов несміливо...
"Ось він, мій "апогей"...
Позаду кілька кроків -
не впав, зрадів, - упав,
Підвівся, - "скільки соків
витягує цей став!"...
Малюючи ялинку,
зробив я кілька спроб.
Спинився на хвилинку,
перепочити щоб.
Минуло півгодини...
ось вихід мій "на біс"
Фінал не без перлини!
І біс мене поніс...
Вже швидкості доволі.
Коли ж я захотів
стрибнути, мимоволі
на лід собі присів...
Крізь біль не шквал овацій
Я чув, а гострий сміх,
І в той момент побачив
У цьому смертний гріх...
Так, час уже й забути
Цю неприємну мить,
Та не дає заснути
Ще ..."пам'ять", що болить...