СМАК КРОВІ
Він бачив Першу Світову,
Вона лишила попіл серці.
І кров’ю скроплену траву
Не забував малюк до смерті.
Отець-священик раз у раз
Твердив, виховуючи сина:
«Москаль та лях чужі для нас.
Наш край не Русь, а Україна.
Сади їх, синку, на ножі,
Очищуй землю від зарази».
Малюк зростав і лють в душі,
Мов Рак, пустила метастази.
Все починалось не зі зла,
Все почалось, мов гра невинна.
Та не до Господа вела
Цим хлопцем обрана стежина.
Спливали дні, хлопчина ждав,
Він готував себе до бою.
І кожен ранок обливав
Себе водою крижаною.
Він виріс та вступив в ОУН,
Листівки друкував у Львові.
Але в душі буяв тайфун,
Юнак жадав людської крові.
І він зробив свій перший крок.
Теракт! Пролито кров невинну!
Він не тремтів, зробив ковток,
Смак крові лиш сп’янив звірину.
Так в світ людей прийшов вампір:
Потворний, хижий, мов химера.
Від звіра народився звір.
Його ім’я – Степан Бандера.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(липень 2017)
Сказати та зробити – це зовсім різні речі. І якщо людина заявляє про те, що її головною метою є розбудова та процвітання незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території, а сама за гроші служить німецьким загарбникам та організовує теракти проти свого ж народу, вона не варта ні копійки.
Але сьогодні, за гроші західних господарів, з таких нікчем, як Степан Бандера, зробили національних героїв.