Несамовита і холодна тиша
листає сторінки всього життя.
Вона черговий розділ мовчки пише
під супровід мого серцебиття.
Перегортає нескінченні ночі,
похмуро зазирає у вікно.
Її байдужі очі не пророчать
мені нічого доброго давно.
Відверто подивлюся їй у вічі,
неволі не злякатися вже бранцю,
вдягну костюм і запалю всі свічі,
та запрошу, як в юності, до танцю.
За вже немолодечі міцно плечі
тримає сивочола танцівниця –
моя коханка вірна, Порожнеча,
безмовна, невгамовна чарівниця.
Всього було в житті моїм удосталь:
жалю, любові, радощів, тривог…
Та все ж за спокій підіймати тости
ще рано. Бог дасть, це не епілог.
02.01.2018