Усі люди повинні знаходити час тоді,
коли рідні для них і справді багато значать.
Вибач, ненько! Ти світло в моїм вікні.
Я пишу тобі лист і відверто кажу, що плачу.
Коротаючи вік у офісі кожен день,
я втомився від нудних справ і холодної кави.
Я директор фірми, володар чужих земель,
та вже зовсім забув, коли востаннє відвідував землю мами.
Ти не спала ночами, читала мені казки.
Колисанку гойдала, співала пісні у тині.
Ти усе життя віддавала лише мені,
піклувалася про майбутнє у нашій родині.
Ти навчала мене як жити. Я так і жив.
Ти навчала мене радіти, чекати, знати.
Дарувала свою любов замість тисяч слів,
говорила добро чинити, а зло прощати.
Ми сварилися часто, однак я тобі казав:
«Ти потрібна мені і я тобі також потрібен».
І тоді кожен з нас провину свою визнавав,
так було до тих пір, поки я тебе не покинув.
Я пішов стежками, шукаючи сенс буття.
Працював до сьомого поту, блукав по світу.
Для своїх дітей купував найкрасивіше манаття.
Діти виросли і від них немає більше привіту.
І лише коли ти померла, я все зрозумів.
Вибач, мамо, за те, що так рідко до тебе приходив.
Я як ти про мене, турбуватись про тебе не вмів.
Забуваємо цінити, а потім нам дуже шкода.
Усі люди повинні знаходити час тоді,
коли рідні для них і справді багато значать.
Вибач, ненько! Ти світло в моїм вікні.
Я пишу тобі лист і відверто кажу, що плачу.
26.04.2017