Різдвяні поезії:
Різдво Христове
Сірий ослик.
Білий сніг.
Багряниця —
опинало.
З голови до ніг.
Хекає по стежці.
Цокіт... Слизькавиця.
Він везе
майбутнього Царицю.
Піднялась мітлиця: у небі
зоря:
Сей везе майбутнім
і Царя.
Хуга, лід, —
чи дорога стезя?
Хто людські гріхи
на себе взяв?..
Просяває горам: світлая мітла.
Тьмі — багряна сина принесла.
Кучугури: щоки собі закруглили.
Знайти б входи-виходи
просили.
О, діра! Печера чимала.
Породила! — Сонце!
в ясла понесла.
Нахилилась.
Дала їсти маленьким губам.
Вибіг слави свіжий кусень! —
провістив горбкам.
Ніжно клала на коліна
тихе дитинча.
Вверх дививсь...
А спелену;ла — пружився,
кричав.
Все як в світі.
Розійдімось.
А підходимо — вклонімось.
Бог спасать почав.
Поспішім серця віддати!
Тихо сяє ясна Мати.
21.12.2005
Народження Твоє
В небо вилом —
оце Твої двері!
Зорі — й вила,
солома і — ери!
перші вірні, перша вечеря,
вічна зірка
всім —
у вічну любов!
Вийшов в дім —
і вийняв до світу,
у Любов —
в кому неба є світло...
Бог-тектон
поверта
нас в любов.
Вільне небо! —
оце Твої двері!
Се є Ти:
Ти — і вірні, й вечеря,
Ти любов там,
де бідні в печері...
Ти нас виніс
в небеснії сфери,
бо Твоя
ми любов!!!
5.11.2014
* * *
Світло небесне
Син Божий родився.
Хто серцем воскресне,
Прийди — подивися.
Ці кроки таємні...
Син вічний родився!
Любов — це взаємність...
Прийшов — і дивився.
У ясла — не з чресел
Явивсь, це — явився!
Младенець Небесний —
І світ освятився...
6.11.2014
* * *
Назару і Лесі Романюкам
вдячним серцем присвячую
Ангелом бачити —
це треба ангелом стати
Білі сосуди дерев —
їм до ранку стояти…
Білий лапатий
сніг сіється з неба
лапатий, —
Тепло у хаті.
Й тепло — де хата.
Бачить ягнятком —
то треба ягнятком ще стати
Лагідним-лагідним — і розчинитись
в Дитяті…
Сходять ангельськи білі сніжини!
Бог став людиною.
06.01.2016
Внутрішня жага
Небесному Хлібу – Христу Ісусу
з любов’ю присвячується
1
І може вона народи;ть
в ранок слово
бо в ніч народила Його
і вклала до ясел Небесну Основу
й – примовк непалючий Вогонь...
Аж ось є в мені
авторучка у серці
і біле
і біле Різдво
бо ось я і викинув –
висмикнув все це –
що мав би весь світ за добро
Й скажіть: бо це личить
і це йому йде
творить чисто – чистих
лебедів-людей!
2
Як пальці у благословінні
у Христа
в мені спочила висота
і тішиться висотна піч
біла й проста
що вона вища
дров і протиріч
печей жарких
заходів
сходів – і
дулібів
Хай зійде з неба –
Хліб!..
3
І чистеє слово
в небеснеє серце –
прийде!
бо це личить
і це йому йде
творить
чисто –
чистих
лебедів-людей!
04.01.2017
Благоговійний менует
Крок зробив – і став.
Висловив. Тим все сказав!
Як стоїш
в народженні Христа…
Ти поет?
О, ти поет!..
А це – благоговійний середньовічний
менует...
Я спитав би: Божа Мати,
і куди це ліплення
з ХХ-го – дівати?..
Тільки мовчки дивимось на Нього:
я і Матір...
О, художнє надбання...
Пастух народивсь –
стоїть ягня!..
Хвостиком до нас!
як ангел
тільки б став...
О я к ц е с т о ї т ь
в н а р о д ж е н н і Х р и с т а!
Ти художник?
Ти й поет?
Так с т а н ь от:
перший срібний менует...
Запитати б Божу Матір:
Звідки це? – із ХХІ-го...куди
дівати?
Тільки мовчки дивимось з ягням:
на Нього і на Матір...
Це так є... культурну
ліпку оббивати!..
Вознестись!
Та подивилась Божа Мати:
Ігоре, ти стань
хоч як ягня…
Чи не досить нам крилатого коня?
Крок один! –
у світлі Слова стати...
Це ж – Христос!..
І тиха Його Мати.
2.01.2007, досвіток
Білі пензлі
Я – ягнятко.
Я – на Сина дивлюсь,
хвостиком до людей...
Тільки рівновага твоя, Сину,
і – ніхто в рамці не впаде...
алітерація – бог-зна чи впаде
і поза нами – ніщо
і ніхто не впаде...
і це бачено де?
зірка небес
в такій чисто-чистій вовні
відобразиться ще й ляже
ножем вздовж спини...
Тоненькі ніженьки –
білим полям
білі пензлики...
Рожденного Сина –
в серцях –
Творця ще й Художника...
крім художника по справі безбожники
крім матері-батька Художника –
розтиральники вохри пемзою!
В художника радість – чи річ остання ? –
по смерті точніша...
Є народження на заклання!
як би в притчі і вірші...
Без глибинно-художнього
пласкі старання...
10.01.2007