Венок сонетов
1.
На небе гаснет свет селены,
Заря с Рассветом вновь придут,
И слёзы сказочной Елены, -
Росой на травы упадут!
И в небесах над зеленями,
Вновь птицы песни запоют,
Даря прохладу и уют,
Заблещет утро над полями!
На лёгких крыльях ветерка,
Умчится утро тоже прочь,
И побежит за ним река!
Всё это будет так - точь в точь,
Но, чуть позднее, а пока -
Бледнеет сказочная ночь.
2.
Бледнеет сказочная ночь.
На мутном небе гаснут звёзды,
Стараясь, сон свой превозмочь,
Вновь покидают птицы гнёзда.
А я, в открытое окно,
Всё не могу налюбоваться,
На то, как начало скрываться
Луны, поблекшее пятно!
И мне не спится крепким сном,
Хотя и мрак крадётся в сени,
И дело тут ни в чём ином, -
Я жду:
Вот выглянут из тени
Берёзка под моим окном,
И ароматный куст сирени.
3.
И ароматный куст сирени,
Взъерошит тёплый ветерок,
А я, стряхнув остатки лени,
Тихонько выйду на порог.
Присяду молча на пороге,
И на себя накину шаль,
... И станет мне немного жаль,
Что вдаль уходит по дороге,
Не оглянувшись, молчаливо,
Не попрощавшись вовсе, ночь,
Что утро смотрит сиротливо,
Что убегают тени прочь!
... А куст сирени торопливо
Стучит в окно, спешит помочь!
4.
Стучит в окно, спешит помочь
Заре на небе возродиться!
Не знает он:
Ему невмочь! -
Как день решит - так и сгодится!
С решеньем дня придётся жить!
Мечтать не стоит понапрасну! -
... И знаю это я прекрасно:
Мне боль свою не пережить!
Хоть в сердце вспыхнет огонёк,
К чему пустые ожиданья?
О боль споткнусь, как о пенёк,
И... не наступит час свиданья!
И не поможет мне денёк
Забыть про муки и страданья!
5.
Забыть про муки и страданья!
Смести из памяти волной!
...И вдруг, как будто в назиданье,
Встаёт виденье предо мной:
По небу мчится колесница,
Полно в ней слёз, обид и бед, -
То всё событий давних след,
И это мне совсем не снится:
Собой заполнил помещенье
Густой черемухи настой,
Где злобы дух витал и мщенья,
Где не понять душе простой, -
У Зла не вымолить прощенья
Своей великой красотой!
6.
Своей великой красотой,
Душа не смеет возгордиться,
По той причине лишь простой,
Что пасть пришлось ей мёртвой птицей.
Ведь за оградой из плюща,
Цинизм, используя природный,
Злой Дух - ничтожный, инородный -
Стоял, душонкой трепеща!
Имея к подлости призванье,
Всё, ради выгоды простой,
Заполучил в любви признанье,
Вообразил в башке пустой,
Что он, в широком пониманье,
Любимый образ и святой!
7.
Любимый образ и святой!
Хочу я на него молиться!
Своей горжусь любовью той!
Тот образ мне ночами снится!
Я не устану повторять,
Что по нему всегда тоскую,
И, что любовь -
всегда такую! -
Я не устану сохранять!
... Любимый образ и святой, -
Другим в моём был пониманье,
Души и сердца красотой
Производил очарованье!
Он ускользающей мечтой,
В моём останется сознанье!
8.
В моём останется сознание,
Неверность близких и родных, -
Могу сказать я в оправданье:
Нет у меня родных иных!
И никогда уже не будет
Неверных тех родных родней!
...Событий тех жестоких дней,
Душа вовек не позабудет!
Вот... от обид бы мне уйти,
Походкой твёрдой и степенной,
Чтоб до скончания пути,
Любовью нежной и нетленной,
Любить!
Как знамя пронести,
Тот дивный образ незабвенный!
9.
Тот дивный образ незабвенный,
Я не могу ни с чем сравнить,
Ведь для меня он несравненный! -
В том не могу себя винить!
В ином себя я обвиняю
И не могу того простить:
Должна была я защитить!
Не защитив, тем честь роняю!
Нуждался образ тот в защите!
И мне бы во время прийти,
И всем сказать бы:
- Не взыщите!
Прошу... подальше отойти!
И образ тот бы, в грязной свите, -
Всё смёл безликое с пути!
10.
Всё смёл безликое с пути,
Но обнажил при этом душу!
...Я мимо не могу пройти, -
Обет молчания нарушу:
Все те, кого любила ты,
Любви той были не достойны,
Сердца бывали их спокойны,
Из-за душевной пустоты!
Но к ним вели тебя мечты,
Прямой дорогой и бессменной,
И не найдя в них чистоты,
В своей надежде неизменной,
На Нём остановилась ты! -
Он главным стал во всей Вселенной!
11.
Он главным стал во всей Вселенной,
Собой, не стоя ничего!
Но ты, любовью несомненно,
Обожествляла лишь его!
И он, той пользуясь любовью,
Жил, припевал и в ус не дул, -
К сырой земле тебя согнул,
Добавив злобу к пустословью!
Не знала ты, куда и деться,
Но не могла с пути сойти! -
Остановиться б, оглядеться,
В сторонку б тихо отойти!
...Но не могла ты наглядеться, -
Его милее не найти!
12.
Его милее не найти!
Но никогда он не был милым,
На всём своём срамном пути,
Казался призраком унылым!
Плетя интриги день за днём,
Он вёл к беде, к разрыву, к мести!
Но хватит!
Слишком много чести!
Не стоит траты слов о нём!
Я об ином сказать хочу:
О матерей любви священной,
Слепой любви, пусть к палачу, -
Непобедимой, неизменной!
...Мать ставит к образу свечу -
Ему, в своей любви нетленной!
13.
Ему, в своей любви нетленной,
Смогла, ты, душу всю отдать,
Но с неприязнью откровенной
Столкнувшись, лишь могла страдать!
Не став поддержкой и опорой,
Я не пришла в обитель Зла,
Не помогла, а ведь могла
Поговорить с той злобной сворой!
.
Твой путь закончился печально,
Но ты была верна пути!
...Да, знать бы это изначально! -
Всё можно было бы спасти!
... Всё в жизни нашей не случайно!..
Я всё ж сказать хочу:
- Прости!
14.
Я всё ж сказать хочу:
- Прости!
Тебя, ты знаешь, я любила!
И на твоём конце пути,
Не разделяет нас могила!
Прошу тебя:
Меня прости!
Ведь я тебя за всё прощаю!
За то, что редко навещаю,
Мне безразличием не мсти!
Петь будет ветер соловьём,
Я позабуду про усталость,
Приду - и будем мы вдвоём,
Ведь я с тобою не рассталась! -
Ты в сердце навсегда моём
Любимой и живой осталась!
15.
На небе гаснет свет селены.
Бледнеет сказочная Ночь,
И ароматный куст сирени
Стучит в окно, спешит помочь,
Забыть про муки и страданья
Своей великой красотой! -
Любимый образ и святой,
В моём останется сознанье!
Тот дивный образ незабвенный,
Всё смёл безликое с пути -
Он главным стал во всей Вселенной, -
Его милее - не найти!
Ему, в своей любви нетленной,
Я всё ж сказать хочу:
- Прости...
Перевод на украинский язык Нилы Лычак
КВІТКА ЖОВТОЇ ПРИМУЛИ
Ніла Личак 08-21.12.2013
1.
Згасає світло від селени,
Зоря з Світанком знов прийдуть
І сльози дивної Олени
На трави росами впадуть!
Над рунами в блакиті неба
Птахи пісні знов заспівають.
Дарує холодок, вигоду -
Засяє ранок над полями!
На легких крилах вітерця
Відлетить ранок. Всіх розбудить.
Ріка за ним біжить оця!
Настане, достеменно буде –
Усе це трішечки пізніш.
Блідішає повільно ніч.
2.
Блідішає повільно ніч.
На мутнім небі зорі гаснуть,
Сон намагаючись здолать,
Птахи знов гнізда покидають.
Я у відкритеє вікно
Не можу все ж намилуватись,
Як місяць почина ховатись -
Тьмяніє пляма, блідне знов!
Мені не спиться сном міцним,
Хоча й крадеться морок в сіни,
І справа тут не в іншім тім –
Чекаю: Виглянуть із тіні
Берізка під вікном моїм
І кущ бузку духмяний, рідний.
3.
І кущ бузку духмяний, рідний
Скуйовдить вітерець тепленький.
Я лінощі стріпну тихенько
Та вийду на поріг наш срібний.
Присяду мовчки на порозі.
На себе я накину шаль,
...і трішечки так стане жаль,
Що в даль відходить по дорозі,
Не оглядаючись, опріч,
Не попрощавшись, мовчки, ніч,
Що ранок зирить сиротливо,
Тікають тіні всеодно!
...А кущ бузку отак квапливо
Допомагає – стук в вікно!
4.
Допомагає – стук в вікно!
Зорі на небі відродиться!
Бузку - несила, не дано!
День вирішить, то так й згодиться!
З дня рішенням прийдеться жити!
Не варто мріяти-тужити!
І я прекрасно розумію:
Мені мій біль не пережити!
Жар в серці спалахне - жевріє,
До чого марне те чекання?
Об біль спіткнусь, як об пеньок
І...час побачення лиш в мріях!
Не допоможе і деньок
Забути муки та страждання!
5.
Забути муки та страждання!
Змести із пам*яті водою!
І раптом, ніби на повчання,
Видіння йде передо мною.
По небу мчиться колісниця,
В ній повно сліз, образ та бід -
То все подій давнішніх слід...
І це мені зовсім не сниться.
В приміщення вповзав настій -
Черемухи густий бальзам,
Дух помсти й злості там витав,
Не зрозуміть душі простій,
Не вимолить прощення в Зла
В красі своїй та простоті!
6.
В красі своїй та простоті!
...Душа не сміє загордитись,
По тій причині лиш простій:
Їй мертвим птахом лиш скотитись.
Бо за парканом із плюща,
Пустивши в ціль цинізм природний,
Злий дух – нікчемний та сторонній -
Дрижав, мерзенний, верещав!
На підлість мав обдарування -
Заради вигоди (простий!)
В коханні він здобув признання,
Пустоголовий - уявив,
Що, в розумінні він широкім,
Любимий образ та святий!
7.
Любимий образ та святий!
На нього хочу я молиться!
Пишаюсь я коханням тим!
Той образ уночі насниться!
Не втомлююсь я повторять,
Що я за ним завжди сумую,
Та що любов повік такую!
Я не зморюся зберігать!
...Любимий образ та святий
Був іншим в розумінні слова:
Душею, серцем та красою
Він викликав зачарування! -
Та мрія вислизла. Кохання
Лише в свідомості моїй!
8.
Лише в свідомості моїй!
Невірність і близьких, і рідних.
А виправдання бід моїх:
Нема у мене рідних інших!
Ніколи в мене вже не буде
Невірних рідних тих рідніш!
...Подій отих жорстоких днів,
Душа довіку не забуде!
Ось... від образ піти щоб вмить,
Статечно, твердо так пройти
В кінець шляху - хороший, мирний,
Любов*ю ніжною любить!
Нетлінний прапор пронести -
Той образ незабутній дивний!
9.
Той образ незабутній дивний!
Ні з чим зрівняти я не можу.
Для мене незрівнянний! Сильний!
Я в тім себе винить не зможу!
Я схибила – не захистила
Не можу я себе простить:
Повинна була захистить! –
Не вборонивши, честь зронила!
Бо ж без щита – портрет безсилий!
Мені би вчасно підійти,
Та всім сказати: - Не стягайте!
Прошу... подалі відійдіть!
В брудній свитині образ, знайте -
Все змів безлике із путі!
10.
Все змів безлике із путі!
Оголену залишив душу!
...Не можу мимо я пройти -
Обітницю мовчання рушу:
Всі ті, кого любила ти,
Любові недостойні тої,
Серця бували їх в спокої,
Душі бо надмір пустоти!
Та з ним вели тебе химери
Прямим шляхом беззмінним в терен,
В них не знайшовши чистоти,
В своїй надії непохитній
На Ньому зупинилась ти!
У Всесвіті – чільним став, хитрий!
11.
У Всесвіті – чільним став, хитрий!
Та він не коштує нічого!
Бо, безперечно, ти любов*ю
Його обожнювала тільки!
Він, користуючись любов*ю,
Жив та співав, і в вус не дув,
І до землі сирої гнув,
Додавши злості в марнослів*я!
Не знала ти, куди подітись,
Як із шляху того зійти! –
Та зупинитись, роздивитись,
Убік тихенько відійти!
...А не могла ж ти надивитись –
Його миліше не знайти!
12.
Його миліше не знайти!
Ніколи милим він не звався,
На сороміцькому шляху
Похмурим привидом здавався!
Щоденно плетучи інтриги,
Вів до біди, розриву, помсти!
Та забагато честі! Досить!
Не варто більше говорити!
Про інше хочу я сказати:
Про матерів любов священну,
Сліпу любов, нехай до ката,
Незмінну та непереможну!
... І свічку образам: - О, Боже!
Любов нетлінна та нестерта!
13.
Любов нетлінна та нестерта!
Змогла ти душу всю віддать,
Але з неприязню, відверто
Спіткнувшись, лиш могла страждать!
Я не підтримка, не опора,
Я в монастир не йшла до Зла,
Не помогла, адже могла
Здолати зграю під забором!
Твій шлях закінчився печально,
Хай не своїм я шляхом йшла!
... Одвічно знать би це! (Фатально) –
Все можна було би спасти!
... Не випадкове все в житті!..
Сказати хочу я: - Прости
14.
Сказати хочу я: - Прости!
Тебе, ти знаєш, я любила!
І на твоїм кінці путі
Не розділяє нас могила!
Тебе прошу: - Мене прости!-
Адже тебе за все прощаю!
За те, відвідую що рідко,
Мені байдужістю не мсти!
І солов*єм співає вітер,
І геть про втому я забуду,
Прийду – удвох ми тільки будем,
Бо не розсталась я с тобою!
Назавжди в серці ти моєму
Лишилась любою, живою!
15.
Згасає світло від селени.
Блідішає повільно ніч,
І кущ бузку духмяний, рідний
Допомагає – стук в вікно!
Забути муки та страждання
В красі своїй та простоті! -
Любимий образ та святий
Лише в свідомості моїй!
Той образ незабутній дивний
Все змів безлике із путі.
У Всесвіті – чільним став, хитрий,
Його миліше не знайти!
Любов нетлінна та нестерта!
Сказати хочу я
: -
Прости!