Будній день. Юрба навколо. Із машин лунав шансон.
Радо йшло дівча до школи,бо в руках – новий смартфон.
Мов стеблина. Карі очі, білий бант на голові.
Обійняти світ весь хоче. Радість бризкала з-під вій!
Чорна тінь враз на дорозі: –Телефон жени сюди!
Ворухнутися не в змозі. Недалеко до біди!
Серце скривджене тріпоче, виривається з грудей!
Захистить нема охочих. Тягне руки до людей!
–Порятуйте! – їм щосили те дівча. Немов німі,
всі минають, як безсилій захиститися самій?
Раптом злодію у ногу величезний вп’явся пес.
Той, злякавшись, на дорогу впав, піднявсь, побіг і щез!
Рятівник услід загавкав, на байдужих загарчав.
І не люди, а собака захистив мале дівча!
А воно вже простягало, витираючи сльозу,
Бутерброд із свіжим салом і домашню ковбасу.