Вона любила дерева,
П’янкий аромат осінніх квітів
Любила рахувати на небі зорі
І грітись під сонцем в зеніті.
Жоден захід сонця
Не відбувався без її присутності
Вона цінувала тишу
І не любила байдужості.
Вона знала все справжнє
Ретельно оберігала свій простір
Ніби щось сакральне
Не пускала нікого «в гості».
Вона любила самотність
Хоча ні, вона була не сама
Дитина природи…
З нею говорила мати-Земля.
Вона була щаслива
Незважаючи ні на що
Відчувала повноту життя
І вірила(може даремно) в добро.
Вона була зовсім іншою
Та може хоч щось зберегла
Від того цінного часу
Як місто обрала вона…