11.11.17
Вже ледве висить за вiкном лист останнiй,
А хвора шепоче, як те заклинання:
«Якщо той листочок додолу впаде,
То смерть iз собою мене забере»
Листочок тримався, та вiтер – мiцнiший.
Без листя навколо враз стане свiтлiше.
Вже скоро настане пора заметiлi.
I танули сили в тендiтному тiлi.
Та друзi вирішують: їй ще не час.
Нi, в юнiй особi вогонь ще не згас!
Лиш погляди – i не потрiбнi слова.
Бажанням рятунку горить голова.
За нiч довжелезну та буря минула,
«Я жити лишилась» - Джонсi збагнула.
А лист за вiкном – наче бурi не бачив,
Їй нове життя вiн собою вiдзначив.
«Тебе не дивує, що вiн не тремтить?» -
До Джонсi звернулася Сьюзi за мить.
Тодi в бурю Берман малюнок створив:
Напише шедевр – вiн давно говорив.
***
А Берман назавжди закрив свої очi
Куди ж вiн виходив жахливої ночi?
Пiд зливою й вiтром листок малював,
Щоб той для всiх вiру в життя дарував.