На На http://www.stihi.ru/2017/12/11/4514
И впечатлительность, и нежность
В моей душе, и столь терпенья!
А муж в минуты раздраженья
Словами ранит, точно режет…
И без причины оскорбляет,
А то – за дело (так бывает),
Как будто мчит своим трамваем,
Гудит, звенит, не отдыхая.
Но, терпеливая, прощаю,
Хотя устала я ужасно!
Горит лицо малиной красной…
А остываю вместе с чаем…
Холодный он, совсем безвкусный…
Могу ли мстить? На ноготочек…
Как закипаешь, сразу хочешь
Всё разорвать – пылают чувства…
Но дальше – нет! Любви границу
Не перейти мне, терпеливой,
И гнев стихает горделивый…
Надежда: больше не случится?
Жена, возможно, рукавица,
За пояс скрытая навечно?
Но если с нею, точно с вещью,
Терпенье – прочь! Она – зарница!
И потому супруг не должен
Подругу верную тиранить.
Тогда он быть главою сможет.
Любовью, нежностью – не ранят!
15.12.2017
Терпляча любить...
Я у душі вразлива, ніжна,
Та ще й терпіння - не відняти…
А той господар, що у хаті
Слова кидає, наче ріже…
Як ображає без причини,
А чи з причини (всяк буває),
То ніби мчить своїм трамваєм,
Гуде, дзвенить, не відпочине…
Терпляча любить, пробачає!
Хоча й набрид масаж сідничний,
Бо щічки сяють полунично…
А вистигаю разом з чаєм…
Холодний він чомусь не п’ється…
Чи мстивість є в мені? На нігтик…
Як закипаю: гострі кігті
Деруть, шматують все до серця…
А далі – ні! Межу з кохання
Не перейти душі терплячій,
І десь ховається звірячість…
Надія є, що так востаннє?
Можливо, жінка – рукавиця,
За пасок вкладена навічно?
Коли її рівняють з річчю,
З терпіння стане блискавиця!
Тож є межа і чоловіча,
Яку не слід переступати,
Щоб йти господарем до хати.
Любов, повага - не калічать!