Ми два уламки...

Ми – два уламки в повені життя.
Зла хвиля в гострі скелі нас жбурляє.
В минуле вже немає вороття
Й майбутнього в уламків не буває.

Та все ж – пливем. Не дай нам Бог на дно.
А як болять розломи по живому…
Тобі без мене, мабуть, все одно,
Мені ж самій не подолати втому.

Цей вир підступний нашого буття:
Байдужість в нім, і зрада, і образи.
Ми – два уламки в повені життя…
Дай, Боже, виплисти і краще – разом! 06.01.2018