Памяти великомученика, Узника совести -
в День Святого Василия...
Оригінал:
Уже Софія відструменіла,
відмерехтіла бузковим гроном.
Ти йшла до мене, але не встигла
за першим зойком, за першим громом.
Немов почвара в пекельнім колі,
довкола ж тіні, довкола кволі.
Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
Сніги і стужа. Вітри й морози.
Гудки і крики. Чорні прокльони.
Собачий гавкіт. Крик паровоза.
І закмашини і заквагони.
Шпали і фари, пси і солдати,
рейки, і пруття, і загорода.
Впали і хода. Встали і хода.
В плечі штовхають нас автомати.
Квадратне серце — в квадратнім колі,
в смертнім каре ми падемо долі.
…Благословляю твою сваволю,
дорого долі, дорого болю.
На всерозхресті люті і жаху,
на всепрозрінні смертного скрику
дай, Україно, гордого шляху,
дай, Україно, гордого лику!
© Василь Стус. «Уже Софія відструменіла…»(найдено в письме к жене…)
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Струясь, София* отпламенела
и отмерцала сирени гроздью.
Ко мне ты шла…жаль, что не успела
за первым стоном, за первым громом…
Как в адском круге, зажал я уши…
вокруг же тени, они тщедушны.
Благословляю я своеволье,
дорога доли, дорога боли.
Снега и стужа…ветра, морозы.
Гудки и крики…проклятья зоны.
Собачий лай…крики паровоза.
И зэкмашины, и зэквагоны.
И шпалы, фары…псы и солдаты.
И рельсы, прутья… и тень ограды.
Упал – и встанешь… упал и – ходу:
в плечо – толчок автоматом кряду.
Квадратом – сердце…квадрат колоды.
В каре' том смертном падём мы наземь.
………………………
……Благословляю я своеволье,
дорога доли, дорога боли.
И зла, и страха на самом пике,
и всепрозренья...и в смертном вскрике
дай, Украина, свой путь простёртый,
дай, Украина, всем лик свой гордый!
* Софиевский Собор в Киеве…
Коллаж мой