Що ж ти мовчиш? Чи ти не чуєш
Мої слова, мою біду
Чи може ти саме бідуєш,
Чи відчуваєш самоту.
Коли забуте, невідоме
Коли питання навмання
Коли знайомо незнайомим
Ти чуєш співи солов’я.
Та так, саме, мов пташеня,
Принишкло в грудях, кожен раз
То зажуришся серед дня,
А то заплачеш від образ.
Моє беззахисне серденько
Мої думки, що раз нестерпні.
Моя країна, моя… ненько
Мої розмови… десь відверті.
Десь потаємні, мов би ніч
Або, вірші, що промовля.
Слова, гарячі. Плач, як клич,
Або усмішка, як дитя.