Плісочка
На даху в хлівці всілись горобці.
Новину пліткують - нову пташку чують.
Понад тим хлівцем хмаронька пливе,
Під дашком отим плісочка живе
Грудочка-пташа всіх людей вража.
Крильця - патички, ніженьки - нитки,
Вузлик діточок - не один роток!
Ще й несе до люлі їстоньки зозулі.
Мати-зозулиха наробила лиха,
Видно сором цей: кинула яйце!
Ця дурна «овечка» всунула в гніздечко
Плісочці дитя і без вороття
Зникла у кущах - нерозумний птах.
Плісочка дрібненька - серце золотеньке,
Очки - небо синє, - мати-героїня!
Волик Толик
Ось живе сумирний волик,
А назвали його Толик.
І не знає навіть Толик,
Що ж воно таке - той волик.
Поруч он живе теличка,
Маламурить собі гичку.
Треба їй ще розтлумачить,
Що те слово «волик» значить.
Петю-півня погукаєм,
Він вмостився на сараї.
Курочку Кудахку кличем –
І почнем в обійсті віче.
Волик - це великий биця,
Проживав він не в столиці,
Тихо, мирно і без слави –
У господаря у Сави.
Мав собі він побратима –
Вирлоока Никодима.
Пасся на лугах розкішних
В Помічній десь чи в Опішні.
Був особа історична.
До роботи брався звично
Він під небом, як під дахом.
Мандрував Чумацьким шляхом
Аж у Крим по сіль для люду.
І ніхто його не гудив,
Хоч повільний був, статечний,
Зате добрий і сердечний.
Проживав життя неспішно,
З ділом управлявсь успішно.
А тепер наш смирний волик,
Що зоветься зараз Толик,
Це його да-ле-е-кий родич.
(Звуть хазяїна Коротич).
Нині - екземпляр єдиний,
Виручить в лиху годину:
Переоре гори й доли,
Сіно звозить до стодоли,
Ще й збере усяке збіжжя ;
Подивує зарубіжжя.
В 21 сторіччі він пасеться на узбіччі.
Від бензину "крутить" носом,
А зимою сіна просить.
На комп'ютер зирить косо,
Шин не просить, ходить босий,
Хоч не проти він прогресу,
Та надійніш МНСу.
Кажуть, волик стадомодний
На похвали не голодний.
Він нікого не зобидить
Та й довкілля не огидить.
А хазяїн діло знає:
Ні на що не проміняє
Друга вірного такого,
Анатоля дорогого.
Хай живе і процвітає
Волик Толик в ріднім краї!
Красунчик Черниш
В нас красунчик є Черниш.
Не бажа ловити миш,
Любить снідати зі столу.
Не потерпимо крамолу!
Він хитрюга, він зухвалець
Не клади у рота палець.
Ще й підлесенький злодюжка
Вилиже сметану з кружки
Якщо м'яса не даси,
Вкраде він шмат ковбаси
Викачає весь газон,
Ще й напіся у вазон
З вечора і до світання
Потребує виховання.
Якось нам сусід порадив:
- Вивезіть на автостраду,
Хай за домом він поплаче -
Звідає життя собаче.
Ми, в серцях, прогнали з дому
Бідолашного сірому.
Тільки сум наповнив хату:
Буде хто про нього дбати?
Ранки там холодні, сірі,
А в ліску - бродячі звірі.
І сумуєм на порозі:
Як йому на тій дорозі?
Коли гульк- а на воротях –
Кіт в оранжевих чоботях,
Гарний, славний, пишновусий,
Ще й в новенькому кожусі.
Це ж Черниш! - І не впізнати!
Вибігла із хати мати,
Діти плещуть у долоні,
Мацають штанці червоні.
Кіт розсівся на дивані,
Мов якась поважна пані.
І повідав нам новини,
Як блукав він, сиротина.
Звідусіль його ганяли,
Били й плакать не давали,
Щоб не крав й не ледачився,
Щоб мишей ловить навчився.
Тож найнявся в чужу хату
За мишами полювати...
Добрі гулі понабивши,
Шлях сльозами оросивши,
Добивався кіт додому –
Вже щасливчик - не сірома.
В нього ж не пусті кишені:
Євро - аж в обидві жмені
Заробив за труд страждалець.
Не чіпа тепер він смалець
І сметанку не чіпає,
Бо вже власну справу має:
Він мишей щоночі ловить
У соломі, у полові,
Ще й складає на порозі
Ті, що з'їсти сам не в змозі.
Пригощає ще й дружину –
Милу кішечку Горпину.
Кіт - почесний гість у домі.
Вже не спить він на соломі,
На периночці дрімає
І хазяйку розважає...