Можливо в році цім новім
десь в полі дальнім, серед жита,
собі тихенько розповім,
без тебе як учився жити…
Як вічність в Господа просив
навколішках посеред хати,
до крові губи прикусив
й минуле вчився забувати.
Як щодоби шукав себе,
все прагнув правди, мов спасіння,
та знов і знов чекав тебе,
немовби Бога воскресіння!
Як подумки зовсім один
блукав у просторі і часі.
Як зупинився часу плин,
себе вже бачив в темній рясі…
Як підземеллями душі
життя носив, немов офіру.
Як несподівано вірші
любов мені вернули й віру!
Лише собі… Помилуй, Боже!
Десь у степах, посеред трав,
бо зрозуміти мене зможе
лиш той, хто у житті кохав…
січень 2018