До українців!
Вівці мої вівці.
Вівці та й отари.
Хто вас буде пасти.
Як мене не стане…
Українська народна пісня.
Автор: Михайло Гринишин.
Від Карпатських гір, й до полонини,
У Руси моєї, України.
З давніх давен, тут жили люди,
І добрі газди, були всюди.
І було все, у власній коморі,
І в льоху, у клуні, та на дворі.
Росла, як з води, в них худоба,
Не їла душу, їм жадоба.
Тут привикли, кожен день трудитись,
Вставати рано, кращому вчитись.
Себе і працю, шанували,
У власнім краї, панували.
А коли разом брались, за діло,
В руках умілих, все і горіло
То ж мали й хліб і все до нього,
В молодого, та у старого…
Тепер вже, інші часи настали,
І щоби мені, там не казали.
Щось не виходить газдувати,
У вас, хочу я запитати:
Чому це так, все у нас, сталося,
Що добро, лиш сотні, дісталося?
А інші всі – сорок мільйонів,
В своїй домівці, у полоні.
Мені на думку і спали вівці,
Покірні, добрі, як українці.
А ті, що все до рук прибрали,
Пастухів, до овець найняли.
Їм би "мудрим", та овець любити,
То могли б, вічно, у добрі жити.
За десять років, два Майдани,
Скидали вівці, лиш кайдани.
Колишні газди, любили стадо,
І давали їсти, йому радо.
А пастух, теж мав, свою мірку,
Та не здирав він, з овець шкірку.
Сучасні газди, "розумні" стали,
Бо вівці наші, вже їх дістали.
То ж пастухів, лише пригріли,
Аби овець, добре гляділи.
А ті давай. Раді старатися!
Замість того, щоби навчатися.
Отару овець стали стригти,
А останні, з країни бігти.
Спочатку на Схід, нині на Захід,
Йдуть наші люди, шукають вихід.
Вже не сила, даром робити,
Люди – не вівці! Мають жити.
Ой, мої любі, всі українці!
Щоб жити добре, в рідній сторінці.
Не будьте ви, самі рабами,
Покірно йдучи, з баранами.
Бо заросте, все бур’янами…
09:00.23.01.2018.