Падає з дерев все листя
І не грає вже струна.
Так, порвалося намисто
Те, що зветься почуття.
І розбіглись намистинки
По підлозі як зірки,
І не світять ні хвилинки,
А так сяяли тоді.
Закотились за дивани
І за шафи, за стільці...
І у кого тепер рани?
Струм кого б'є по руці?
Опишу я всю неправду...
Що неправда? Що було?
Треба воно комусь, справді?
Треба, як не все одно.