Щоби зір доторкнутися, треба покинути Землю,
Подолавши при цьому тяжіння дебелий ланцюг.
Хто ти є сам для себе? Породження дике пустелі?
А можливо створіння з колючих розвихрених хуг?
Невідомо, лишається тільки чекати на впертість,
На прийдешні звитяги завчасно усе ж не зважай.
Розгорни потихеньку блокноту клітинки затерті,
Там з’являється світ з-під пера, заквітчає нехай.
Доленосно побралися б фарб навіть різні відтінки,
В кожнім слові заграви небесні в орнаменті див.
Ще маленькі штрихи і народиться щастя нізвідки,
На руках сяють зорі, як ти безкінечно хотів…
20:01, 27.01.2018 рік.
Зображення: https://betterbeing940.wordpress.com