В Украiнi на Подiллi
Народилось хлопчиня,
В середу, чи то в недiлю,
Не памятають того дня.
Навкруги вiйна гримiла,
I вороги були кругом.
Мати над дитям тремтiла,
Сховавшись в яму, де був жом.
Цiлий рiк ховалась мати
З дитиною, майже щодня,
Бо в неi могли спитати:
«А де батько цього дитя»?
Що мати могла сказати?
Хiба збрихати: «Ганс помiг»?
Батька в хлiв змогли сховати,
Так, щоб ворог найти не змiг.
Сорок четвертий рiк настав,
Тiкали нiмцi без майна.
Батько документи дiстав
I почалась для нього вiйна.
Менi четвертий рiк пiшов,
Я дуже добре говорив,
Якийсь солдат в хату зайшов
I пiдняв мене до гори.
Я голосно так закричав,
Що мати в хату вбiжала.
А батько плакав i мовчав,
Мама сльози витирала.
Була у нас стара хата,
Що дiд Микита збудував.
Сiм»я жила не багато,
Тодi народ весь бiдував.
В еМТееСi робив батько,
Мати в колгоспi за дурняк.
Але голод був нам «дядько,»
Iз злиднiв вилiзти нiяк.
Поiхав батько на Донбас,
Щоб на шахтi працювати.
А через рiк забрав i нас,
Сказав: «Хвате бiдувати».
Там не погано нам жилось,
Добру батько мав зарплату.
В село вернутись нам прийшлось,
Щоб не забрали у нас хату.
В селi до школи я ходив,
Середню получив освiту.
А в iнститут не поступив,
Бо ще не знав я кривди свiту.
Поiхав в Ужгород тодi,
Фiзиком хотiв я стати.
Та стало трапитись бедi –
Не прийшовся iм «до хати».
По конкурсу я не пройшов,
Бо «своiх» треба приймати.
Я не заплакав, а пiшов
Бiлет до Эсiля взяти.
Приiхав я на цiлину,
Думав трактористом стати.
Та, майбудь, не по талану,
Менi сiяти-орати.
Грузчиком на току був ,
На курси вечером ходив,
«Диплом» для трактора здобув,
Та мало на ньому робив.
Рахiвник бригади помер,
Прийшлось менi сажiнь взяти.
А парторг сказав: «Ну тепер
Час тобi комсоргом стати!»
Так три роки я трудився,
То в райкомi, то на полях.
Так нiчого б не добився,
Але вибрав я другий шлях.
В московськiм ВУЗi я навчався,
Щоб iнженером сiльським стати.
I де той маршал Гречко взявся,
Рiшив пагони менi дати.
За тi пагони два роки
На Пiвночi я вiдслужив,
Добрi получив уроки
I друзiв там собi нажив.
В Мурманську я залишився,
Третину вiку там пробув,
З росiянкою одружився,
А рiдну мову не забув.
Коли минуло шiстьдесят,
С Пiвночi пора «тiкати».
Завести собi поросят,
Та немаэ в селi хати.
Довго думали,гадали,
Де вiк будем доживати.
Мiлiонiв ми не мали,
Нема за що вибирати.
Сподобались Великi Луки,
I дiтей перевезли сюди.
Тут народились нашi внуки.
Хорони, Господь, iх вiд бiди!
В Украiну дуже тягне,
Там могилки мами, тата.
Та нiхто пока не спрагне
Одолати супостата.
Що зробили з Украiни,
Як народ там виживаэ?
Навкруги однi руiни,
Петро грошi заробляэ.
А вороги за океаном
Вiд щастя руки потирають.
«Опоiли» славян дурманом,
Нехай самi себе вбивають.
Та вiрю я, що вiд дурману,
Народ Вкраiни протрезвiэ.
I без всякого майдану
Нечисть по вiтру розвiэ!
Лютий 2017 року.