Як довго не темнiша узимку,

 

Як довго не темнішає узимку,

коли зі снігом лагідним в обнімку.


Перетворивсь світ на квітучу бездну.

Здається, що ніколи я не змерзну.

 

Без страму сніг вуста мої лоскоче,

бо все навкіл таке до болю отче.


Рум;янитися з чого є обличчю.

Та я даремно сніг до себе кличу.

 

В зимові ночі вікна жовті, темні,

однаково зачинені й нікчемні.


Не видно ні зсередини, ні ззовні –

коханням чи сльотою очі повні.

 

В теплі з’являться зашпорам у пальцях.

а снігу прислухатись до  бувальця,


що краще утопитися, ніж в прийми.

І робляться  кайданами обійми.